Трактування закону

Не даремно є приказка: «Два юристи - три думки». Закони в нас трактуються й законодавцями й виконавцями дуже по-різному.

У своїх оглядах буду приводити приклади різних спірних тлумачень. Ситуації виникали в реальній судовій практиці.

Наведений сьогодні приклад, ще не одержав свого логічного завершення, тому суть опишу дуже коротко.

Якась особа працює в державній установі. У її заробітну плату входять різного виду надбавки, премія й т.д. Все це не суперечить закону й підкріплюється внутрішніми наказами. В один, далеко не прекрасний для людини момент, їй перестають платити деякі надбавки, інші ж нараховують і виплачують не в тім розмірі (меншім, чим потрібно). Природно, що про це ніхто не попереджає, раніше ухвалені рішення не скасовує. Особа звертається із скаргами в різні структури. За певний проміжок часу, порушення в роботодавця виявляють і КРУ й прокуратура, і інспекція по праці. На приписи ніхто не реагує. Після чого виникає потреба звернення до суду. Суд 1-й інстанції позитивно розглядає виниклу суперечку, як трудову і виносить рішення. Відповідач не погоджується й подає апеляцію, що стосується лише питання розрахунку сум, які підлягають стягненню. Результатом розгляду справи в апеляційному суді стало припинення провадження по справі, у зв'язку з тим, що дана суперечка повинна була розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Такий порядок, на думку суду, повинен був бути, тому що суперечка пов'язана із проходженням публічної служби.

Отут і виникає питання, а чи пов'язана суперечка з невиплатою належних сум саме із проходженням служби. Мова про прийом, звільнення, призначення, переведеннях і т.д. не йде. Обов'язок роботодавця оплачувати праця працівника – також лише проходження служби? Заробітна плата  нараховується й виплачується особі в цій ситуації в порядку трудового законодавства. Її невиплата є трудовою суперечкою. Так невже трудова суперечка повинна вирішуватися в адміністративному судочинстві?

Інтереси даної особи в суді я не представляв, допомогу надавав разову, у міру необхідності. Далі по хронології, на рішення апеляційного суду була подана касація. Знаючи, як надовго може затягтися це питання й що розгляд скарги може бути формальним, як це часто буває, одночасно в суд був підготовлений адміністративний позов. Хоча відразу були побоювання, що потім уже апеляційний адміністративний суд може «отфутболити» позов, пославшись, що не та підсудність.

Рішення касаційного суду, як і передбачалося, виявилося цілком очікуваним. Чергові три рядки про те, що не вбачається порушень норм матеріального й процесуального права.  Місцевий же суд, як адміністративний, розглянув адміністративний позов.  Рішення було винесене таке ж, як і в порядку цивільного судочинства. Рішення було оскаржено й тепер уже адміністративний апеляційний суд скасував рішення суду 1-й інстанції й направив справу на новий розгляд в іншому складі суду. У самій апеляції відповідач дане питання не ставив. Що ж послужило причиною (мотивуванням) такого рішення. Справа в тому, що дана справа й у порядку цивільного судочинства й у порядку адміністративного, розглянув один і той самий суддя.

Відкриваємо кодекс і дивимося. Підстав для відводу (самовідводу) судді, передбачених ст.27 Коас України, немає. Є ще ст.28 цього ж кодексу. Частини 2-4 до даної ситуації взагалі відносини не мають. Розглянемо саме першу частину. У ній сказано, що суддя, що брав участь у розгляді адміністративної справи в суді 1-й інстанції не має права брати участь у розгляді цієї ж справи при новому розгляді по першій інстанції, після скасування попередньої постанови або ухвали про закриття провадження по адміністративній справі. Все, як кажуть, крапка. По-перше, ніякого скасування судового рішення про закриття провадження по адміністративній справі не було. По-друге, мова йде про одне й те саме судочинство - адміністративне. Мова про аналогії тут іти не може. У даній ситуації можливо говорити про пробіл у законодавстві, але застосовувати розширювальне тлумачення закону, де це не передбачено, просто неприпустимо.